Аналіз таємниць про аналізи

Лікарська таємниця, персональні дані та судова практика

Ольга Бугай
22.06.2018

Медична реформа, яка триває, найтісніше пов’язана із захистом персональних даних, а інформація про стан здоров’я є однією з найбільш чутливих. До E-Helth, який передбачає електронні медичні картки, реєстр можливих донорів (Єдину державну інформаційну систему трансплантації) часто ставляться, як мінімум, з пересторогою. Витік подібної інформації, навмисний чи випадковий, може бути використаний у діях, які тягнуть за собою навіть кримінальну відповідальність.

Зламам електронних систем іноді не можуть запобігти найбільш захищені структури. Але часто злам навіть не потрібен. Він є більш дорогим порівняно з доступом, тому що «попросили». Наприклад, медичний заклад без юриста в штаті може не знати, що надавати правоохоронним органам інформацію про пацієнта можна лише після ухвали слідчого судді. Підвищення рівня юридичної грамотності серед медиків і з урахуванням нових викликів могло би бути корисним і для лікарів, і для їх пацієнтів.

Поняття «лікарська таємниця» не нове в українському законодавстві. Право на таємницю про стан здоров’я закріплене в ст. 286 ЦКУ, а саме поняття визначене в с. 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я. Навіть у Клятві лікаря, яка була затверджена указом Президента України ще 1992 року вказується, що лікар має «зберігати лікарську таємницю, не використовувати її на шкоду людині».

Незважаючи на це, у Єдиному державному реєстрі судових рішень 12 217 документів, які пов’язані з лікарською таємницею, і 139 справ про розголошення лікарської таємниці і відшкодування моральної шкоди у зв’язку з цим.

Часто у таких справах не деталізують обставини розголошення лікарської таємниці, вказується, що «суддею вивчені надані докази та пояснення».

Частина справ стосується вказування діагнозу на листках непрацездатності або довідках про стан здоров’я, наданих за місцем роботи або навчання. Незважаючи на те, що це прямо заборонено законом, медичні працівники можуть розголошувати таку інформацію. Якщо пацієнт звертається до суду, то, як правило, розмір моральної шкоди визначається судом у діапазоні від 1 до 25 тис грн.

Кримінальну відповідальність (а пізніше амністію), штраф 1700 грн і заборону на 1 рік займатись медичною діяльністю за рішенням суду отримала лаборант, яка брала кров у ВІЛ-інфікованих дітей. Пізніше вона «на  батьківських зборах 2-Г класу загальноосвітньої школи, дізнавшись про те, що в клас, в якому навчається її донька, приходить ВІЛ-інфікована дитина, повідомила у присутності вчительки та батьків дітей про наявність у інфікованої дитини вірусу імунодефіциту людини, внаслідок чого про захворювання потерпілого стало відомо особам, які не мають права за законом знати зазначену інформацію».

У судовому рішенні, звісно, нічого не вказано про невігластво медичної працівниці, яка мала б знати про можливі шляхи захворювання на ВІЛ-інфекцію.

Іноді справи про розголошення лікарської таємниці стосуються неправомірної вимоги розголосити інформацію про стан здоров’я людини. Одна з приватних клінік, навпаки, не надала інформацію запитувачу, який не був родичом пацієнта. Оскільки цей запитувач звернувся на Урядову гарячу лінію з вимогою сприяти у наданні запитуваної медичної інформації, то клініка вирішила, що це порочить її ділову репутацію та завдає моральної шкоди на 10 тис грн. Суди всіх інстанцій відхилили позов, оскільки звернення на Урядову гарячу лініє є конституційним правом громадянина, а не поширенням недостовірної інформації.

Медична реформа часто адвокатується, як реформа фінансування медицини. Але, швидше за все, надалі тільки зростатиме потреба у фахівцях, які спеціалізуються в медичному праві. Цілком можливо, що потреба у захисті права пацієнта на дотримання лікарської таємниці щодо його стану здоров’я може стати таким же поширеним явищем, як і потреба у захисті прав медиків на доступ до повної інформації про стан здоров’я пацієнта для прийняття правильних рішень у тактиці лікування.