Відкриті дані: з судом, але без санкції

Розпорядники даних дотримуються закону вибірково

Ольга Бугай
25.05.2018

Обсяг ринку відкритих даних у 2017 році складав до $903 млн (0,81% ВВП), і є тенденція до зростання. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №835 набрала чинності 24 жовтня 2015 року і визначила набори, які мають бути опубліковані у форматі відкритих даних. З понад 300 наборів, які мали бути опубліковані, станом на грудень 2017 року 93% було оприлюднено.

Але не все було просто і райдужно. Журналісти та активісти часто були тими, хто за допомогою судів намагався зобов’язати владні органи працювати і відкривати дані, розпорядниками яких ті є.

Усього у судовому реєстрі на даний час є 303 документи, які стосуються відкритих даних.

У переважній більшості випадків, суд ставав на бік позивача, а спроби відповідача пояснити відсутність публікації відкритих даних з різних причин називає «неспроможною позицією».

Також у судах не спрацьовували відмовки державних органів щодо того, що відкриті дані – це не публічна інформація.

«З системного аналізу наведених норм вбачається, що переліки (реєстри) наборів даних оприлюднюються розпорядником інформації у формі відкритих даних та, відповідно, самі по собі відносяться до виду публічної інформації», - вказував Одеський окружний адміністративний суд.

Більше того, якщо перед походом до суду, позивач звертався до розпорядника даних з листом, у якому були найбільш загальні питання, на зразок «які переліки наборів даних оприлюднюються відповідачем у формі відкритих даних?», «де саме такі дані оприлюднюються?», «яка періодичність їх оновлення?», а у відповідь отримував відписку про те, що орган владних повноважень не розуміє, яка сама інформація запитується, суд також ставав на бік позивача і навіть роз’яснював відповідачу, що таке відкриті дані з посиланням на законодавство.

Позивачі часто вимагали не лише публікації відкрити даних, але й визнання бездіяльності органу владних повноважень, і суд задовольняв такі позови. Але, як показав вибіркова перевірка того, як виконувались судові рішення, далеко не завжди це мало якесь значення.

Наприклад, бездіяльність Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області хоч і була визнана незаконною, а сільського голову зобов’язали в межах повноважень видати розпорядження про підготовку та публікацію наборів відкритих даних, але поки що зрушень немає. Ні на сайті сільської ради, ні на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних data.gov.ua поки що немає жодного набору, хоча Леляцька сільська рада зареєстрована як розпорядник інформації.

Бобринецька районна рада Кіровоградської області фігурувала в подібній справі. Як результат, на сайті ради тепер є таблиця з переліком наборів, у якій за посиланням знаходяться .pdf-файли, викладені на issuu.com. На data.gov.ua Бобринецька районна рада не зареєстрована.

Натомість, коли суд визнав протиправним дії Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо відмови у наданні інформації, тепер на data.gov.ua можна знайти 9 наборів даних. Запорізька міська рада після подібного рішення суду також має на цьому ж ресурсі 9 наборів.

Незважаючи на пряму вказівку в законодавстві щодо публікації відкритих даних і навіть рішення суду, які зобов’язували їх публікувати, розпорядники даних дотримувались закону вибірково. Можливо, у тому числі, тому що законодавство не передбачає якихось санкцій за непублікацію відкритих даних.

Разом з тим, схоже, позитивна мотивація, коли органи владних повноважень заохочують конкурсами та тренерськими програмами, як це робить TAPAS, є більш продуктивною, ніж судові рішення. Які, зрештою, можна і не виконувати, як показала практика деяких розпорядників.